"Творець прекрасного"

52 %
48 %
Information about "Творець прекрасного"

Published on February 22, 2016

Author: Oks123

Source: slideshare.net

1. Відділ культури і туризму Черкаської райдержадміністрації КЗ „Районний організаційно-методичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи” Черкаської районної ради (до 80-річчя від дня народження відомого українського скульптора, заслуженого діяча мистецтв України Анатолія Семеновича Фуженка) Мистецький портрет Черкаси 2016

2. Творець прекрасного (до 80-річчя від дня народження відомого українського скульптора, заслуженого діяча мистецтв України Анатолія Семеновича Фуженка): мистецько-біографічний нарис/ Комун. закл. «РОМЦ БКР» Черкас. райради; авт.-укладач Л.В. Воскобійник. – Черкаси, 2016 [б.в.]. – 20 с. Анатолій Семенович Фуженко – відомий український скульптор, заслужений діяч мистецтв України. Його пошук вираження світу людини формувався у 60-ті роки, у палких диспутах прихильників класичної школи та модернізму. Але він знайшов своє бачення і втілив його у неповторні образи. Недаремно в Україні його вважають символом епохи і одним з найкращих скульпторів ХХ століття. Видання адресоване учнівській та студентській молоді, бібліотечним працівникам, освітянам та широкому колу читачів Автор-укладач Л.В. Воскобійник Комп’ютерний набір Л.В. Воскобійник Відповідальна за випуск В.М. Канюка Підписано до друку 8.02.2016 Тираж 5 2

3. Комунальний заклад «Черкаський районний організаційно- методичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради, 2016. Анатолій Фуженко народився 25 лютого 1936 року в мальовничому селі Сокирно Черкаського району, яке омивають води Дніпра, обрамляють могутні сосни і дуби, а земля дарує аромати зілля і злаків. Тут, у Шевченковім краї пройшло його босоноге дитинство. Батько Анатолія, Семен Сергійович, лісникував, отож із ранніх літ малий хлопчик мав розкіш насолоджуватись чарами рідної природи. Як згадує сестра Анатолія Фуженка Євгенія Семенівна, майбутній скульптор у їхній багатодітній сім’ї був добрим, дуже щирим і все хотів щось творити. Так, у повоєнні часи фабричні іграшки у село не доходили, то Толя із шишок, кори дерева, паперу так розквітчував новорічну ялинку, що вона була найкращою для всіх. Після закінчення школи юнак їде до Києва вступати до лісогосподарського інституту. Батько Анатолія хотів, щоб він пішов його шляхом – вивчився на лісника. Півроку Фуженко навчався в лісогосподарському інституті, а душа тягнулася до творчості, особливо до скульптур, картин. В Києві продовжилося спілкування Анатолія з відомим українським скульптором Іваном Гончаром (перша зустріч відбулася ще в Черкасах), і деякий час паралельно з навчанням в інституті Фуженко працював у його майстерні. Досвідчений майстер звернув увагу на природне обдарування юнака, особливо його відчуття матеріалу. Він довірив учневі виконання фігури М.К. Заньковецької для її надгробка на Байковому кладовищі за своїм проектом. Це спілкування змінило життя початківця. Несподівано для своїх однокурсників Фуженко уже після другого семестру полишає навчання і намагається вступити до Київського художнього інституту. Перша спроба була невдалою, але цього разу на Анатолія звертає увагу професор Іван Васильович Макогон і радить йому вступити в 11-й клас Київської художньої школи. Певний час Анатолій Семенович виконував різні роботи у Києво-Печерській лаврі, заодно підмальовував і вчився. У 1956 році Фуженко разом з Михайлом Грицюком та Юлієм Синькевичем продовжили навчання на скульптурному факультеті Київського художнього інституту. За спогадами друзів Анатолій був одним з найталановитіших на своєму курсі. Красень, майстер на всі руки. Дуже любив працювати з каменем, прищепив цю любов і друзям 3

4. У другій половині 1950-х років в інституті працювало дві майстерні: Михайла Григоровича Лисенка, видатного послідовника класичної традиції Мікеланджело, Родена, і вихованця матвєєвської школи Макса Ісайовича Гельмана. Багато в чому вони були антиподами. Емоційності, монументальній експресії виразу Лисенка протистояла врівноваженість, ліризм, архітектонічність побудови скульптурної форми Гельмана. На факультеті працювали Олексій Прокопович Олійник, випускник майстерні Лисенка, Іван Васильович Макогон, які щиро стояли на варті академічної школи і нікому не давали порушувати її принципів. Навіть незначне узагальнення форми, не кажучи вже про деформацію. Поривання молоді до нових горизонтів і консерватизм школи було важко поєднати. Тим більше, що починалася світла епоха так званої «хрущовської відлиги», коли вперше за радянських часів було відкрито «вікно до Європи». Студенти творчих факультетів на власні очі побачили у Москві та Ленінграді у 1958 році виставку трофейних творів мистецтва, що були привезені з кращих музеїв Німеччини. У сприйнятті численних новацій юним талантам часто допомагав однокурсник Михайло Грицюк. Він народився в невеликому містечку Пасека, що на Закарпатті. Малим з батьками виїхав до Аргентини. Знайомство з творами Степана Ерзі, скульптора-емігранта з Росії, що мешкав також в Аргентині, остаточно визначило життєвий вибір Грицюка. В п’ятдесяті роки Грицюки приїхали до Києва. Михайло вступив до художньої школи, а потім до художнього інституту на скульптурне відділення. У нього були такі книги, які ще ніхто не тримав у руках, принаймі в Києві. Михайло влаштував однокурсникам зустріч з Степаном Ерзею, який нещодавно повернувся до Москви. Розмовляли про актуальні проблеми матеріалу, форми, композиції, безпосередньої роботи у дереві та камені. У ті ж часи допитливі юнаки зустрілись із Сергієм Тимофійовичем Коньонковим, який приїхав до радянської столиці з США. Настирливі студенти не зупинилися на цьому і здійснили подорож до Латвії і Литви. Побачили світ іншої традиції – скульптури з каменю Залкална, Зале, Мелдоріса, литовця Мікенаса. Зрозуміло, що молодим скульпторам хотілося і в дипломних проектах показати нові відкриття і розуміння предмета скульптури. Кафедра одностайно вороже зустріла всі проекти. Статую Грицюка «Рибалка» звинуватили у тенденції до німецького експресіонізму, а виразний образ старого рибалки у портреті Фуженка за експресіоністичну натуру був оцінений на двійку… Учень Анатолія Фуженка Ігор Глухенький переконаний у тому, що його вчитель був під колосальним впливом Грицюка. Але останній не мав такого відчуття об’єму. Фуженко йшов саме від об’єму до рухомої «живописної» поверхні. Ці унікальні пластичні якості виявилися вже в перших його незабутніх роботах «Хліб» (1963, шамот), «Мати» (1965, 4

5. граніт), «Двоє» (1966, гіпс), де у різних матеріалах овальні форми ледь намічені і саме це передає трепетну сутність образів. На жаль, їх місцезнаходження невідоме. Для дипломної роботи черкащанин обрав образ свого безсмертного земляка – Тараса Шевченка. У скульптурному погрудді молодий митець доволі оригінально потрактував давно вироблені традиції – прагнув передати швидше не зовнішню подібність, а внутрішній нестримний дух поета-цареборця. Саме на це звернула увагу авторитетна комісія. Скульптуру мали відправити до Черкас, куди слідом за нею мріяв податися на роботу молодий майстер. Та доля розсудила інакше: пам’ятник Тараса Шевченка опинився в одному з залів Київської кіностудії імені Довженка, а сам автор – у Вінниці. Напружені, творчо наповнені студентські роки, інтенсивний курс самоосвіти спричинили до того, що друзі, за словами Юлія Синькевича, вже давно переросли свої дипломні роботи. Це наочно виявилося в тому, що юна скульптурна «трійця» ще у 1963 році удалася до зухвалого вчинку: подала свій проект величного монумента Кобзареві на всесоюзний конкурс на проект пам’ятника Т.Г. Шевченку для Москви і виграла! Напередодні ювілею Кобзаря, 1964 року – 150 років з дня народження – був оголошений всесоюзний відкритий конкурс проектів пам’ятника. Кожний бажаючий міг взяти участь. Компетентне журі розглядало всі прислані ескізи під девізами, тобто, відповідно «демократичному духу» того часу, – ніхто не знав, кому саме належить той чи інший проект. Оцінювалося, таким чином, не положення, не ім’я і колишні заслуги автора, а виключно художнє значення майбутнього пам’ятника. Здивуванню Анатолія Фуженка не було меж, коли він, ледве влаштувавшись у Вінниці, отримав відрядження до Москви і навідався на виставку. В об’ємній книзі відгуків було скільки схвальних слів на адресу їхньої роботи, що ледве очам своїм повірив. Ще не звикнувши до таких велелюдних боїв стилів, характерів, манер, друзі нетерпляче очікували результатів конкурсу. До належного терміну десятки проектів були комісією розглянуті і всебічно вивчені, відібрані претенденти на перемогу, і у вирішальний день голосування дало практично одностайну відповідь на питання – якому бути пам’ятнику Шевченка в Москві. Проект яскравий, 5

6. експресивний, могутній, виділявся серед інших свіжістю, динамізмом, значимістю. Члени урядової комісії були вкрай здивовані, коли були розшифровані прізвища творців проекту пам’ятника: виявилося, що перемогу одержали студенти Київського художнього інституту, які нещодавно закінчили відділення скульптури. І це при тому, що серед конкурсантів були практично всі відомі майстри-монументалісти країни, включаючи і таких грандів, як Лисенко, Вучетич, Коньонков. Перемога була повною і – заслуженою. Ось як згадує історію спорудження пам’ятника сам Анатолій Фуженко: «Пам’ятник вирішено було спорудити в 1964-му до 150-річчя Т. Шевченка. Тоді проводився конкурс на кращий проект пам’ятника поетові. А перемогли ми, студенти! Москва почала просити у нас знімки інших наших скульптурних робіт. А де вони у студентів візьмуться? До нас як до переможців почали «підбивати клинці» тамтешні архітектори, набиваючись у співавтори. Головою журі конкурсу булла Катерина Бєлашова. Вона послала когось із членів журі в Міністерство культури по протокол, а прочитавши його, сказала: «Можете їхати додому. Всього хорошого!» Отак пожартувала, а потім серйозно додала: «Які ж ви дурні! Ви знаєте, що в протоколі пропущено? З правом на спорудження!» Втім, вона одразу ж повернула протокол у Міністерство і змусила тамтешніх чиновників, котрі виправдовувалися, що це, мовляв, «механіческая ошібка», написати нове рішення. «Тепер повертайтеся в Україну і готуйте робочу модель», - порадила нам. Повернулися ми додому, отримали майстерню, але в такому місці, де постійно товклися митці: своєрідний мистецький «товчок». Завдання у нас – не з легких: треба було відкрити пам’ятник Шевченкові в Москві бодай на день-два раніше, ніж у Вашингтоні, де вже давно велися підготовчі роботи, вже й фігура поетова була готова, а в нас тільки-но конкурс завершився. Ми працювали, мов каторжні. І спали на риштуванні. Часто навідувалися Скаба, Тронько. А тодішній міністр культури Бабійчук прискіпувався: «Якщо хочете робити пам’ятник – беріть у співавтори Ковальова, Макогона, Бородая або харківського Рябініна». Ми пережили п’ятнадцять художніх рад! Здавалося, усі хотіли, щоб ми його не зробили. Єдиний, кому ми повністю довіряли, був І. Кавалерідзе, котрий приїздив кілька разів і радив, як діяти… Нарешті фігура пам’ятника була готова. Я засумнівався в тому, що в Митищах нам оперативно віділлють його, і подався до Петербурга. Москва вже почала тривожитися: що там діється, чого вони мовчать? Звідти прибув скульптор Бабурін. Скликали завершальну Художню раду, члени якої почали молоти всяку всячину, киваючи на ЦК, на КДБ. Тоді Бабурін сказав буквально таке: «Я б цим хлопцям ще й орден дав за їхню мужність і витримку. Збирайтеся, поїдете до Москви, бо вас тут згноять». 6

7. У Москві нам дали Чудове приміщення, і ми поринули в роботу. Там, правда, хотіли, щоб ми поставили пам’ятник Шевченку на Трубній площі, і не повноростий, а лише бюст. Уявляєте? На якій площі – урночка! Ми ж обрали місце біля готелю «Україна», де його добре видно з Москви-ріки. Але нам нав’язували спорудження геометричного постаменту. На цьому наполягав головний архітектор столиці Посохін. Наш же задум був такий: встановити фігуру Шевченка на камені, що виходить із землі. Несподівано дізнаємося, що всі проекти пам’ятника Т. Шевченкові хоче оглянути М. Хрущов. Ми тижнів зо два були як на голках. Нарешті він приїхав. Фурцева розповіла про конкурс, вказала йому на наш варіант і висловила сумнів у тому, що ми встигнемо його спорудити. Хрущов переглянув усі ескізи, потім звернувся до нас: «А ви за який варіант?». «Ми за той, що переміг у конкурсі», - відповіли ми і пояснили, чому. «А ви знаєте, мне тоже больше нравітся!» – сказав Хрущов. Звідтоді нам дали «зелену вулицю». Я розробив особистий графік виконання робіт, виготовив 1/10 модель постаменту, відправив до Києва, указавши, з якого кар’єру (Жежелівського на Вінниччині) брати камінь. Модельники збільшили кожен блок у гіпсі й «окупували» кар’єр: кілька чоловік обробляли блоки – кожен свій. Коли в Москві ми склали ці блоки в постамент – все підійшло «тютелька в тютельку», як кажуть росіяни. Ми хотіли підсипати кілька метрів ґрунту до постаменту, аби земля сягала бодай сходинок, щоб видно було, ніби Шевченко «виходить» із неї. Довелося ставити тамтешнім хлопцям могорич за роботу. Три з половиною метри землі ми «вкрали» й підсипали. Поспішали. Посіяли швидкорослу англійську траву. Вона буквально за кілька днів зазеленіла довкола пам’ятника, який устигли відкрити таки раніше за вашингтонський. Маленькі зелені жальця увінчали цю подію. Почесна варта трави! Люду було – море. На відкриття зібрали хор, мабуть, з усієї України. Як заспівали «Реве та стогне Дніпр широкий» – Хрущов заплакав. Нам прямо на площі перед відкриттям пам’ятника було вручено (без обов’язкового на той час кандидатського стажу!) членські квитки Спілки художників СРСР… Головна ідея пам’ятника – Шевченко, закутий в солдатську шинелю. Ви ж зверніть увагу на експресивність 7

8. постаті Шевченка: здається, шинеля от-от злетить із його плечей і поет вивільниться з миколаївської…». Анатолій та його друзі відразу стали відомими на весь Радянський Союз. Творчу групу, що створювала пам’ятник Тарасу Шевченку в Москві – скульпторів А. Фуженка, М. Грицюка, Ю. Синькевича та архітекторів А. Сніцарева і Ю. Чеканюка навіть було висунуто у 1965 році на здобуття Республіканської премії ім. Т.Г. Шевченка. На наступному етапі свого творчого життя Анатолій Семенович опиняється в унікальному осередку української культури, який започаткував легендарний режисер Сергій Параджанов (1924 – 1990). У це коло його вводить Георгій Якутович. Це відбувається в період захоплюючої роботи над знаковою кінокартиною «Тіні забутих предків». Фуженко був вражений кінострічкою, а Параджанов, який міг відразу оцінити рівень майстерності й таланту людини, побачив у ньому близьку своєму світосприйманню особистість. За спогадами дружини Анатолія Семеновича, Інни Фуженко, вони якось відразу присягнули бути братами – прокололи собі пальці, змішали кров і цією спільною кров’ю написали клятву братерства. Це було щось на кшалт гри, але їхні відносини направду були братерськими. Вони любили і високо цінували один одного. Про тісну дружбу родини Фуженків із Сергієм Параджановим свідчать спогади дружини Анатолія Семеновича Інни Григорівни, що привідкривають завісу на життя митця того періоду: «…Коли ми з Толею шукали собі житло, Сергій запропонував нам свою квартиру. Спершу на той період, доки він зніматиме у Єревані фільм «Саят-Нова» (назва в прокаті – «Колір граната», знятий у 1968 р.). А потім так склалося, що ми ще майже рік мешкали разом з ним під 8

9. одним дахом. Але й під час зйомок у Єревані він часто навідувався в Київ, отож ми майже два роки жили комуною… …Серед наших гостей бували С. Герасимов, Ю. Солнцева, Г. Чухрай, С. Бондарчук, Ю. Нікулін, В. Висоцький, В. Артмане, Л. Биков, Ю. Іллєнко і багато хто ще. Заходили до нас Іван Драч з дружиною, Костянтин Степанков і Ада Роговцева, Микола Вінграновський, Віталій Коротич, Лариса Кадочнікова, тоді ще мало знані, але молоді й завзяті. Тетяна та Михайло Бєлікови, Марта та Іван Дзюби, Ася та Георгій Якутовичі, Іван та Марія Миколайчуки, Григорій Гавриленко, Олександр Антипенко… На вечірніх посиденьках розмови точилися до дванадцятої-другої ночі: про мистецтво, політику, різні події… …Ми з Анатолієм Семеновичем спали в спальні на тахті, а Сергій – у вітальні на розкладному ліжку. Коли на суботу та неділю я забирала від своїх батьків нашу доньку Оксану, то розкладали для неї ще одне ліжко. І нам зовсім не було тісно… …Коли ми з Анатолієм отримали квартиру на вул. Васильківській, мене туди пустили не одразу. Сергій організував її прибирання від будівельного сміття, миття вікон і підлоги. Разом з Анатолієм вони купували меблі, які розшукували по комісійних магазинах. Одна кімната, як потім мені розказали, меблювалась під девізом «Мораль пані Дульскої», друга – чеховський «Вишневий сад». Мене запросили на входини тільки тоді, коли все вже було зроблене… …Час від часу співробітники КДБ робили в нас перевірки. Фуженко ставився до цього дуже спокійно, бо вважав, що ці люди ні в чому не винні, мовляв, вони виконують свій службовий обов’язок. По закінченню виконання цього обов’язку – офіційної, так би мовити, частини – ми запрошували їх до кави, і вони залюбки приєднувались до наших посиденьок… …Коли Фуженко зробив Сергіїв (ще молодого) скульптурний портрет, він не дуже звернув увагу на цю подію. Але пізніше, вже перебуваючи в Тбілісі, попросив надіслати цей портрет йому, щоби було що поставити на його могилі. На потилиці скульптури він хотів видовбати невеличку ямку, в якій, на його думку, вранці конденсувалася б водиця, а птахи звідусіль зліталися її пити. Отримавши портрет, він надіслав нам листівку з коротким зверненням до Анатолія українською мовою: «Чим більше дивлюся на нього, тим більше тебе кохаю». Цей портрет 9

10. зберігається нині в музеї Сергія Параджанова в Єревані. Там також експонується портрет хлопчика – одна з ранніх робіт Анатолія Фуженка, яку Параджанов дуже любив і завжди тримав в оселі… …Коли наша донька Оксана, яку Сергій вважав своєю хрещеницею, закінчувала школу, він активно брав участь у створенні її вбрання на випускний бал: випросив у Світлани Щербатюк (С. Щербатюк – колишня дружина С. Параджанова, з якою він залишався в теплих стосунках до кінця свого життя) шифон кольору чайної троянди на сукню, придбав десь у Тбілісі чорні лакові черевички… …Анатолій Семенович разом з Параджановим декілька разів їздили до його мами і сестри в Тбілісі, і я побувала з ними там, але тільки один раз. Це було на Новий рік. Запам’яталася мені та поїздка тим, що вранці 1- го січня вони вдвох, одягнені в чорні пальта, обидва ще чорнобороді, вийшли на проїзджу частину вулиці в центрі міста, простували обійнявшись і голосно співали «Вербовая дощечка…», інші українські новорічні та різдвяні пісні, колядки, щедрівки… Разом ми їздили і до батьків Анатолія Семеновича в Сокирне… …Параджанова і Фуженка поєднувало загострене відчуття краси і гармонії. Вони бачили їх там, де я, наприклад, їх зовсім не помічала…». 10

11. Коли Анатолій Семенович не мав власної майстерні, саме Параджанов домовився, щоб йому надали приміщення на території кіностудії ім. Довженка. Майже десять років майстерня скульптора знаходилась в одному з павільйонів кіностудії. Це були дуже плідні й насичені роки для Анатолія Семеновича. Про це свідчать численні портрети видатних акторів, режисерів, письменників, художників: С.А. Герасимова (1966, гіпс тон.; 1975, граніт), Р.С. Недашківської (1966, дерево), Г.В. Якутовича (1967, гіпс), І.В. Миколайчука (1967, гіпс;, 1994 оргскло), Д.Є. Мілютенка (1972, гіпс; 1980, гальванопластика), О.Г. Лисенко (1999, мармур), І.Я. Гаврилюка (1970, оргскло, металізація), О.П. Довженка (1972, гіпс тон.), Л.Ф. Бикова (1983, оргскло тон.), В. Симчика (1987, дерево) та ін. Як згадує Іван Дзюба, який був частим гостем у майстерні митця, Фуженко був чутливим портретистом. Кожне портретування для нього – неповторний акт. Він не терпів серійних погрудь, про які говорив зневажливо – «рафінад». Натомість прагнув пізнати індивідуальність. Любив ліпити виразні людські обличчя, і хто був у його майстерні опинявся в колі «гомінкого» товариства найрізноманітніших особистостей, котрі промовляли хто усмішкою, хто поважністю, хто гримасою, а хто ще очікував від скульптора останнього натхненного різця. Серед відвідувачів скульптурної майстерні були режисер Л. Осика, письменник В. Некрасов, поети І. Драч, В. Стус, художниця А. Горська та багато інших відомих людей мистецтва і літератури, науковці... В історії нашої культури ці імена об’єднуються епохою українського відродження 1960-х, що тривала недовго і закінчилася для багатьох трагічно. Скульптурна галерея Анатолія Фуженка залишає відчуття «точного влучання» в образ. Вона відтворює колективний портрет доби надій, натхнення і поривання до власних витоків. Досить пригадати напівфігурний портрет актора Івана Миколайчука з ягням на руках. На думку Юлія Синькевича, 11

12. «П’єта», що встановлена у Буші, портрети С. Параджанова, С. Герасимова, І. Миколайчука стали символами епохи і, безумовно, одним з кращих досягнень скульптури ХХ століття. Своєрідним завершенням епохи надій став пам’ятник кінорежисеру Олександру Петровичу Довженку в с. Сосниця Чернігівської області (1974, бронза). За задумом Фуженка геніальний кінорежисер відображений якось по- домашньому тепло – юнак ступає босими ногами по траві рідного батьківського дворища, наче вирушаючи в білий світ. Та на той час урядова комісія на чолі з П.П. Троньком заборонила ставити босоногого Сашка у дворі, бо, як з’ясувалося, при розвиненому соціалізмі босоніж ходити надворі неможна. Як згадує друг Анатолія Семеновича Василь Нечепа, митець з іронією пропонував великі валянці на зиму одягати. Тоді й було знайдено вихід при тому розвиненому соціалізмі і його «мудрому» керівництві. Фуженко відлив інший пам’ятник кінорежисеру з якогось оргскла, зімітувавши покриття під бронзу. Після закінчення свят той пам’ятник потихеньку прибрали, і тепер на подвір’ї музею О. Довженку стоїть босоногий Сашко. Таким цей окрилений мріями юнак і вирушив з батьківської хати у великий світ. Життя Анатолія Фуженка продовжилося вже у майстерні на вулиці Філатова. Тут постійно працювали учні, яких він вивів у світ великого 12

13. мистецтва. Спочатку Леонід Козлов, за ним Ігор Глухенький, потім прийшли хлопці з Черкас. Помічниками його останніх проектів були Володимир Шолудько, Василь Корчовий, Ігор Глухенький. Сьогодні про Анатолія Семеновича Фуженка можна говорити як про одного з наймогутніших майстрів України, котрий встиг залишити за короткий вік вагомий слід у мистецтві нашого народу. І небезпідставно. Якщо умовно визначити тематичне коло всієї його творчості, то відразу впаде в око вірність кільком основним темам, причому особисті зацікавлення природно збігаються з потребами і покликом сучасності. Впродовж усіх років наполегливого змагання з гранітом, міддю, бронзою він викував у собі оригінальне трактування історії українського народу. Зацікавлення літературою, театром привело його до створення цілої галереї портретів митців, зокрема меморіальних дощок В. Сосюрі, П. Тичини, М. Скляренку.До кращих робіт А. Фуженка слід віднести чималу низку меморіальних комплексів у різних куточках України, створених ним у різні часи. Однією з перших найзначніших його робіт була «Три матері» в с. Єлизаветградка на Кіровоградщині. Поруч постали вирізьблені з білого львівського вапняка постаті жінок, які уособлюють три головні періоди в житті нашої країни. Перша жінка стоїть із шоломом в руках, друга тримає каску зразка минулої війни, третя персоніфікує мирний час, а з височини їх зросту спадають на землю три рушники, на яких довгими печальними рядками вписані прізвища загиблих. Чималий внесок Анатолія Фуженка в спорудження меморіалу на військовому кладовищі в Мелітополі. Інкерманський вапняк ожив під руками митців, високо в мирне небо звелися вісімнадцятиметрові пілони, мов застиглий крик тих, хто поліг за рідну землю. Виразний національний колорит має і меморіал загиблим воїнам у Волочиську. Освоєння історичної теми розпочиналося для Анатолія Фуженка з роботи над образом Нестора-Літописця, автора уславленої «Повісті минулих літ». Легендарний мислитель слов’янської древності давно захоплював митця, і коли оголосили конкурс на кращий проект пам’ятника, Анатолій Семенович відразу взявся до роботи. 13

14. Для втілення свого образу філософа він вибрав білий мармур, надісланий з далекого Уралу. Через який час на древньому дворищі Лаври виросла триметрова скульптура Нестора - замисленого, задивленого в самого себе, а не в сучасний каламутний час, строгого у вимірах людського життя і смерті… Але чимало задумів, на жаль, не полишили майстерню скульптора. Так, наприклад, сталося з монументом на честь героїв антифеодального селянсько-козацького повстання в Україні, що ввійшло в історію під назвою Коліївщини. Уряд доручив цю відповідальну роботу саме Анатолію Семеновичу, і він гаряче взявся за створення вимріяного образу. Письменник Леонід Горлач пригадує, з якою любов’ю показував Анатолій Фуженко своє дітище, поки що відтворене, змальоване в глині: зримими поставали постаті селянина й гайдамаки-козака, які з обох боків своїми крутими плечима затуляють фігуру жінки, яка уособлює образ самої України. Потираючи запалені безсонням очі, скульптор хвалився, що в Умані відкрив справжнє диво: виявляється, на одному з крутих пагорбів на поверхню землі виступає граніт – от вам і природній постамент для монументу! Та було досить одного провокативного листа, аби історичний пам’ятник поховати уже на стільки років. Він і досі, не зважаючи на всі історичні зміни, стоїть не на степовому граніті. Залишився нездійсненним давній задум Анатолія Семеновича створити скульптурну галерею українських просвітителів від найдавніших часів. Десь у чарівному куточку Києва мав би постати вирубаний в граніті князь Ярослав Мудрий, а на інших високих кручах звестися Феофан Прокопович, Петро Могила, інші велетні українського 14

15. духу. На стадії проекту залишилася і фігура ватажка народного повстання ХVІІ ст. Івана Болотникова. Останніми роками Фуженко часто працював у рідних Черкасах. Він з помічниками доробляв декоративні деталі до пам’ятника Богданові Хмельницькому. Це були клейноди і дві композиції: «Гармата» й «Чайка». За архітектурну частину відповідали багаторічний співавтор Фуженка Т.Г. Довженко і В.І. Дмитренко. У 1995 роціпам’ятник було урочисто відкрито на розі бульвару Шевченка і вулиці Б. Хмельницького. У Черкасах на Будинку художника скульптор встиг увічнити у меморіальній дошці ще одного свого близького друга Данила Нарбута, театрального художника. А його скульптурний портрет знаходиться сьогодні в музеї Данила Нарбута в Черкаському обласному художньому музеї. Літературознавець Іван Дзюба, який був близьким товаришем митця (до речі, і їх дружини – Марта Дзюба та Інна Фуженко – тривалий час працювали у напівзакритому «кібернетико-плановому» інституті Держплану УРСР і є подругами) згадує, що Анатолій Семенович любив поезію. Але казав: «Вигадують слова. Слова не треба шукати. Вони є – дай тільки заговорити серцю, душі». «Знав напам’ять увесь «Кобзар» і чудово декламував вірші. І, може, найбезпосередніше ця його вдача виливалася в українських піснях – скільки він їх знав, як любив співати й як зворушливо співав! «Чотири воли пасу я…» - ніхто з відомих співаків не зміг так заспівати… Тихий сердечний голос – це був ще один його талант. Ключ до душі митця, яка увібрала в себе чисті джерела рідної Черкащини… Всієї України…» – згадує Іван Дзюба. На творчості Анатолія Фуженка – печать його щирої, поетичної вдачі, передана непересічними батьками-селянами, його доброти, щедрого на 15

16. любов серця. За спогадами сестри, коли Анатолій став відомим, то з благоговінням повертався до батьківської хати. І слава його не зіпсувала. Під грушою стояв стіл, і тільки він з’являвся – вся вулиця в дворі Фуженків, гомонять до пізньої ночі. За словами сестри, родина для Анатолія та його дружини-красуні Інни була святим. Коли з’являлась у нього якась копієчка, то щедро ділився з рідними. Помер Анатолій Семенович Фуженко 3 жовтня 1999 року. Похований на Байковому кладовищі серед славетного пантеону своїх друзів. А у столичній майстерні чекав майстра скульптурний портрет Василя Стуса. Далі ж шикувалися нескінченною колоною нові ідеї, що, на жаль, так і залишилися в задумах. Але те, що встиг подарувати Україні Анатолій Фуженко, залишається з нею назавжди. Отже й життя самого майстра триває. Племінник Олексій, дружина Інна Григорівна і дочка Оксана свято зберігають і передають до Черкаського обласного художнього музею речі, пов’язані з життям і творчістю митця. Онук Анатолій закінчив будівельну академію і буде продовжувати славний рід свого діда Анатолія, будуючи Нову Україну. 16

17. Вдячні земляки у 2008 році відкрили у с. Сокирно на будинку, де і сьогодні триває життя родини Фуженків, меморіальну дошку українському скульпторові, заслуженому діячу мистецтв України А.С. Фуженку. 17

18. Список використаної літератури 1. Горлач Л. І в бронзі, і в камені / Леонід Горлач // Артанія. – 2011. - №1, кн. 22. – С. 26-31. 2. Дзюба І. Він прагнув пізнати… / Іван Дзюба // Артанія. – 2011. – №1, кн. 22. – С. 25. 3. Лисенко Л. Анатолію Фуженку – 75… / Людмила Лисенко // Образотворче мистецтво. – 2011. – №2. – С. 51-53. 4. Нечепа В. Скульптор Анатолій Фуженко / Василь Нечепа // Рід козацький величавий. – К. [та ін.], 2011. – С. 486-490. 5. Туменко Л. Анатолій Фуженко у святцях високого мистецтва: / Леонід Туменко, Микола Костецький // Молодь Черкащини. – 2014. – 20 серп. (№33-34) – С. 14. 6. Фуженко І. Спогади про Сергія Параджанова / Інна Фуженко // Кіно- театр. – 2015. – №2. – С.17-20. Інтернет-ресурси 1. Анатолій Семенович Фуженко [Електронний ресурс]. – Текстові дані. – Режим доступу: http://liga.ed-sp.net/index.php? option=com_attachments&task=download&id=204 (дата звернення: 5.02.2016). – Назва з екрана. 2. А.С. Фуженко [Електронний ресурс] // Сайт «Киевский календарь». – Текстові дані. – Режим доступу: http://calendar.interesniy.kiev.ua/Event.aspx?id=3005 (дата звернення: 5.02.2016). – Назва з екрана. 3. Бідзіля М. І знову таки Іван [Електронний ресурс] Микола Бідзіля // Сайт «Закарпаття онлайн». – Текстові дані. – Режим доступу: http://zakarpattya.net.ua/Blogs/85577-I-ZNOVU-TAKY---IVAN (дата звернення: 5.02.2016). – Назва з екрана. 18

19. 4. Білоус Г. До історії спорудження пам'ятника Шевченкові в Москві [Електронний ресурс] Григорій Білоус // Сайт «Кобза». – Текстові дані. – Режим доступу:http://kobza.com.ua/index.php? option=com_content&view=article&id=669&Itemid=38 (дата звернення: 5.02.2016). – Назва з екрана. 5. Грицюк Микола Якимович [Електронний ресурс] // Сайт Миколаївської обласної універсальної бібліотеки ім. О. Гмирьова. – Текстові дані. – Режим доступу: http://www.reglibrary.mk.ua/index.php/149-elektronna-biblioteka/632- korifeji-ukrajinskoji-nauki-narisi-pro-vidatnikh-diyachiv-nauki-i-tekhniki- arkheologiya-etnografiya-folkloristika-movo-i-literaturoznavstvo- pedagogika-ta-psikhologiya-mistetstvoznavstvo-arkhitektura-skulptura? showall=&start=4 (дата звернення: 5.02.2016). – Назва з екрана. 6. Мемориальная доска украинскому скульптору Фуженко А.С. в г. Черкассы [Електронний ресурс] // Сайт «Шукач». – Текстові дані. – Режим доступу: http://www.shukach.com/uk/node/37176 (дата звернення: 5.02.2016). – Назва з екрана. 7. Обідзінський Н. Відвідини батьківщини геніального скульптора [Електронний ресурс] / Назар Обідзінський // Блог Назара Обідзінського. – Текстові дані. – Режим доступу: http://nazarbo.blogspot.com/2014/09/blog-post_92.html (дата звернення: 5.02.2016). – Назва з екрана. 8. Фуженко Анатолій Семенович [Електронний ресурс] // Сайт «ВікіпедіЯ» . – Текстові дані. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/ %D0%A4%D1%83%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_ %D0%90%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BB %D1%96%D0%B9_%D0%A1%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BD %D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 (дата звернення: 5.02.2016). – Назва з екрана. 19

20. Науково-популярне видання «Творець прекрасного» (до 80-річчя від дня народження відомого українського скульптора, заслуженого діяча мистецтв України Анатолія Семеновича Фуженка) Мистецький портрет Автор-укладач Л.В. Воскобійник Комп’ютерний набір Л.В. Воскобійник Відповідальна за випуск В.М. Канюка Підписано до друку 8.02.2016 Тираж 5 Видавець: Комунальний заклад «Черкаський районний організаційно-методичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради 18000 м. Черкаси вул. Дахнівська,52 e-mail: bibliotekaromc@gmail.com 20

Add a comment

Related pages

Митець творець прекрасного

Митець — творець прекрасного. Розкрити себе і втаїти митця — цього прагне мистецтво.
Read more

Митець творець прекрасного - Сторінка 7

Size: 5.17 Mb.; Критик — це той, хто спроможний передати в інший спосіб або в іншому ...
Read more

LACY LOVE: wire wrap, фриволіте, анкарс | VK

Творець прекрасного. Lacy Love. З усіма питаннями звертайтесь сюди :) lacylove@mail.ru. LACY LOVE: wire ...
Read more

Презентація на тему "Джонатан Свіфт - творець прекрасного"

Презентація на тему Джонатан Свіфт - творець прекрасного ... «Мандри Гулівера ...
Read more

Митець-творець прекрасного твір

Митець-творець прекрасного твір У нас Ви маєте можливість замовити матеріал за ...
Read more

Урок № 62 Тема. Оскар Уайльд — представник англійського ...

• «Митець — творець прекрасного»;
Read more

моя майбутня професія кухар - Education

Творець прекрасного, смачного, привабливого.Творець прекрасного, смачного, ...
Read more

Свідзінський Володимир Євтимович — Вікіпедія

Володимир Свідзінський — творець прекрасного. — К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2003.
Read more

"Джонатан Свіфт - творець прекрасного" - презентація з ...

Презентация на тему "Джонатан Свіфт - творець прекрасного" до уроку з зарубіжної ...
Read more